Вдруге зі школою довелось зустрітись тоді, як старша донька йшла у перший клас. Це був 2000 рік. Отоді я вперше зрозуміла, що систему освіти в Україні лихоманить. Якісь безкінечні експерименти, питання — іти до школи у шість чи у сім років, вчитися десять чи одинадцять років, де брати нові підручники, випущені за відповідною новою шкільною програмою і т.д. Ще початкову школу ми з донькою мужньо долали, намагаючись бути відмінниками. І нам це майже вдавалось, дякуючи першій вчительці Світлані Петрівні Козловській. А у середніх класах я здалась перша. Десь у шостому я зрозуміла, що вундеркінда з моєї дитини не вийде (а саме на них, вважаю, розраховані сучасні курси шкільних предметів). У сьомому я, що свого часу закінчила школу із золотою медаллю, вияснила, що або у мене була медаль липова, або вимоги нової шкільної програми для дітей занадто завищені. Якщо досконало вчити всі домашні уроки, ніякого не те, що півдня, — доби не вистачить. Про які там гуртки чи відпочинок може іти мова? Якщо хочеш, щоб дитина знала хоча б основні предмети грунтовно, без репетитора тут не обійтися...

Закінчивши дев'ять класів, я полегшено зітхнула: донька виявила бажання вчитися у технікумі. Скажу, поклавши руку на серце: і тут, і у подальшому в університеті вчитись було легше.

Відпочинок мій не був довгий: через рік молодша донька вирушила за знаннями у перший клас. І мої жахи почались знову. І знову ж таки, дякуючи педагогічному таланту першої вчительки Інни Олександрівни Коновальчук, ми успішно долали рубежі початкової школи. П'ятий клас став іспитом. Необхідний рівень знань дитиною англійської мови вже перевищив мій інститутський (я мала тверду четвірку в інституті). Показала підручник з біології колезі, який закінчував відповідний факультет Ніжинського університету. Почула вердикт: «Я б такий посібник просто спалив». Коли у кінці року ще раз самотужки спробувала справитись із задачею з математики, зрозуміла: я — дебіл, бо не можу осилити навчальну програму за п'ятий клас.

Я аніскілечки не хочу образити або обвинуватити у чомусь педагогів, які трудяться на освітянській ниві. Знаю, що вони «викладаються» по повній, щоб дати дітям необхідні знання, відсіюючи хлам, яким насичені шкільні програми. Це дійсно талановиті люди, яких люблять діти, поважають батьки, і які у тих умовах, у яких їм доводиться працювати сьогодні, роблять практично неможливе — не тільки навчають, а ще й з нами виховують наших дітей. І зовсім не їх вина у тому, що у нашій країні під гаслами шляху до супер­якісної освіти криється незрозуміло що.

Свого часу мені довелось розмовляти з тоді ще учнем Сергієм Черномазом, який рік навчався у школі в США. Тоді він мені здивовано сказав: «Наскільки там у них навчатись легше, ніж у нас тут. Те, що вони вчать у старших класах, ми проходили чи не у початкових». От і напрошується питання: а чи все те, чим «напхані» сучасні програми, потрібне для якісної освіти нашим дітям? Чи не через потік зайвої інформації у дітей сьогодні знижується інтерес до навчання? Тим більше, що засвоювати її не тільки важко, а й часто нема необхідності — в країні існує величезна кількість комерційних платних вузів, які в першу чергу стурбовані тим, чи студенти внесли плату за навчання, а потім вже знаннями учнів. Погодьтеся, коли випускник при вступі розраховує на свої власні знання, а не на батьківський гаманець, він з більшою зацікавленістю відвідує шкільні заняття.

Інший аспект шкільного життя — це здоров'я дитини. Батьки не звикли розглядати школу як об'єкт, корисний чи шкідливий для дитини. А між тим вже на першому році навчання кількість здорових дітей знижується у чотири рази.

Більшість лікарів основною прчиною такого катастрофічного становища стану здоров'я учнів називають інтенсивність навчання і збільшену кількість стресових ситуацій у навчальному процесі. Як наслідок: порушення сну, дратівливість, неуважність, які батьки і педагоги списують на лінь і починають тиснути на дитину, змушуючи її «сумлінніше» вчитися. В результаті на порозі випуску лікарі змушені констатувати: «У багажі ваших шкільних придбань здоров'я не виявлено».

Отож, підсумуємо і зробимо власні висновки. Школа, по суті, повинна готувати учнів до дорослого життя. Якщо її підручники наповнені абсурдом, то вона не справляється з цим суспільним завданням. Впроваджуючи все нові і нові програми, підручники, реформи, Міністерство освіти у сотні разів ускладнює життя не тільки учням, а й вчителям та батькам. Зрозуміло, що на видавництві книжок і розробці програм хтось, можливо, отримує непоганий заробіток. Але скажіть мені: до чого тут наші діти? Я можу внести, як мама, сьогодні єдиний вердикт: системі освіти в Україні просто необхідний курс адекватної життю психології.