Профспілки як рушій соціальної справедливості. В Польщі. А в Україні?! Рекомендовані

«На думку політиків, маємо бути лише виборчим бидлом, що має тихенько сидіти та помовкувати». Кому завгодно можна було приписати ці слова з-поміж українських опозиціонерів чи представників демократичного табору в Росії або Білорусі. Але повірити, що це висловлювання належить керівнику легендарної польської профспілки «Солідарність» Пьотру Дуді в адресу уряду Туска досить важко. Але, саме так лідер однієї з важковагових профспілок мобілізовував поляків перед кількаденним загальнопольским страйком.

Перша фраза, яку я почув від зустрічаючого мене в аеропорті Варшави, що час приїзду до столиці Польщі явно невдалий, оскільки намічаються грандіозні масові протести в місті. Деталями він не поділився. Що і до чого, вже вдалося встановити наступного дня, коли, власне, ці масові явища і почалися.

1Виявилося, що 3 найпотужніші профспілки Польщі об'єдналися для проведення масштабної акції протестів проти політики уряду в соціальній сфері. Такої кількості люду, що проходив перед моїми очами, я давно вже не спостерігав в Україні, хоча цікавості до політичних процесів мені не позичати. І було видно, що це не групи «активістів», які бездумно йдуть за 100 злотих. Їх дійсно вело бажання вирішити проблеми. І так десятки тисяч помірно пливли вулицями Варшави до будинку уряду. З різними лозунгами, групами, що відрізнялись своєю символікою та достатньо промовистими плакатами.

Чому піднялися профспілки? А проблема серйозна. Зачіпає мільйони працюючих. Підвищення пенсійного віку і ще кілька ініціатив польського уряду, які поновили, але не покращили Кодекс праці.

У нас в Україні з подібною проблемою тихо-бідно змирилися, хоча вона зачепила майже кожного працюючого. Можна багато говорити про зростання тривалості життя, велику кількість пенсіонерів на душу одного працездатного, але правила змінилися різко і багато людей були змушенні докорінно переглядати свої плани на майбутнє. Не стану наразі розгортати дискусію про економічне підґрунтя таких рішень. Але вони не повинні реалізовуватись протягом одного дня, тим більше задля того щоби отримати черговий транш для проїдання. Але це інша, наша історія, за яку і платимо ми.

Отже, з 11 по 14 вересня Варшаву лихоманило. По оцінкам профспілок, вдалося до акції залучити близько від 100 до 200 тис, в той час як правоохоронці вказують на 70 тис. протестуючих. Знайомі розходження в статистиці. Але істина десь посеред. Цифри вражаючі.

Приємно дивує і різноманітність, і різноплановість самої акції. Тут було все: від протестуючої ходи і наметових містечок перед парламентом, до організації експертних обговорень та вільної трибуни. На експертних обговореннях йшлося про довіру як основу до порозуміння та необхідність виконання на себе взятих сторонами зобов'язань. Саме ці критерії є рушійними для соціального діалогу. На жаль, з цим також виникають проблеми, які свідчать лідери польських профспілок.

Можна довго ще розповідати про Польщу та їх здобутки, але я тут хотів інше відзначити. В Польщі соціологи відмічають падіння інтересу до профспілкового руху. Тому подібні акції є скоріше перевіркою своєї життєспроможності поряд з відстоюванням прав поляків у чутливих сферах. А що у нас? Чи можуть профспілкові структури стати замінником під час кризи легітимності опозиційного політичного руху в Україні? Чи є вони настільки потужними та незалежними від «регіонального» впливу щоби вголос говорити про те, що турбує нас, а не лише отримувачів ренти.

Ось 16 вересня заплановано захід профспілок журналістів в Україні всеукраїнського штибу у підтримку свободи слова. Зрозуміло, що не йдеться про довіру до влади як основу порозуміння і виправлення вже патологічних деформацій, не сумісних зі свободою слова. Йдеться про більш прості речі - спроможність об'єднуватися, коли в цьому постає життєва необхідність. Можливість вболівати не тільки про свій зад...уманий образ, а і за долю колег, яких сьогодні лишають можливості говорити правду під різними приводами. Наступним можеш бути й ти, але також доведеться «помирати одиноким», якщо наразі проковтуєш вже не приховувані факти втручання.

Профспілки в цивілізованому світі – це потужні структури, які є виразниками груп інтересів. Їх вклад в розвиток суспільного діалогу важко переоцінити. В часи політичної невизначеності саме вони можуть стати тим рупором, який владі доведеться чути, оскільки важко примальовувати тут політичні «вуха» та інші гріхи. Коли не ймеш віри у помисли та дії різнокольорових політиків, час шукати альтернативні способи суспільної мобілізації, часом традиційні, а не інноваційні.

Передивились 1471 разів
Опубліковано в Абетка нормальності

Залиште ваші коментарі

Коментувати пост як гість

0 Характер обмежень
Ваш текст має бути більше, ніж 10 символів

Люди в цьому діалозі

  • #351

    Гість - jingboo

    Поскаржитись

    J'étais une fois perplexe et ne comprenais pas pourquoi chaque RICHARD MILLE était si cher. Jusqu'au jour où j'ai entendu une histoire. Les vis sont la plus petite partie de la replique montre , le mouvement de la petite vis à l'atmosphère sera emporté. Le mouvement RICHARD MILLE n'est pas aussi bon qu'un gros grain de vis à riz, selon le modèle, la valeur de 5 francs suisses (environ 34 yuans) ou même plus. D'un point de vue coût, le prix d'une vis RICHARD MILLE est encore plus élevé qu'une vis en or K. Comme on peut l'imaginer, la valeur des autres parties du mouvement est plus chère. La raison de cette valeur élevée est que les vis RICHARD MILLE ne sont pas des vis ordinaires, mais des produits militaires et aéronautiques, dont cinq grades de titane, dont certains sont actuellement utilisés sur les avions passagers d'Airbus, à des coûts de traitement très élevés. En outre, la production de replique montre suisse très peu, presque tous les modèles est limitée. Dans le monde de la montre, une grande partie du coût de la montre, pas les pièces elles-mêmes, mais la production d'une nouvelle partie de la nécessité de réécrire le programme de la machine-outil, le coût est élevé. Bien que la production de la montre Richard Mille Montre soit généralement soutenue par l'usine de Parmigianne sous l'APRP et la Sands Foundation, la production de petites pièces spéciales, résultant dans chaque RICHARD MILLE, est "à prix élevé"

Популярні блогери

Календар статей

Ми в інтернеті