Як реагувати на «абдулліних», «паніних» та «ургантів»?

  • Вівторок, вер. 24 2013
  • розмір шрифту зменшити розмір шрифту збільшити розмір шрифту

Новина про те, що солістка Національної опери на своїй сторінці у соціальній мережі назвала українські школи «бидлячими», а дітей, які в них навчаються, «бидлом», облетіла чи не увесь інтернет. Співачка прокинулася відомою, але шкода, що не через власний талант.

Нагадаємо «викид» пані Абдулліної в соціальній мережі Facebook (орфографія та пунктуація збережені).

«Отдала ребенка в русскую гимназию и еще ни разу не пожалела. Все предметы по русски все предельно ясно и понятно. А больше всего понравилась торжественная линейка я даже плакала. По русски очень красиво говорили старшеклассники. Пели и читали стихи. Да вобщем то контингент родителей и детей резко отличается от быдлячих украинских школ. В первом классе 3 раза в неделю укр мова, и выпускники разговаривают на ней куда лучше чем выпускники укр школ. Я рада, что моя дочь учится среди морально здоровых детей. А не среди быдла».

На коментар артистки відразу відреагувало Міністерство культури України, вимагаючи від Катерини Абдулліної публічного вибачення за образи. Директор Національної опери поставив під сумнів подальшу кар'єру співачки, а колеги в один голос відмовилися виходити з нею на сцену. Оперна діва намагалася виправдатися перед камерами телевізійників, однак борці з українофобством облили її майонезом.

Не забарилися й політичні гравці. Група народних депутатів від «Свободи» направила звернення до голови Служби безпеки України, Генерального прокурора, Міністра внутрішніх справ та Міністра культури з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності солістку Національної опери України Катерину Абдулліну у зв'язку з розпалюванням міжнаціональної ворожнечі та поширенням українофобства.

Однак пропонуємо подивитися на згадані події під іншим кутом.

Звичайно, негоже, що «українські діви» дозволяють собі висловлювання на такий манер. Однак, якщо абстрагуватися від «емоційного», постають геть інші питання.

Чи варто постійно шукати ворогів українства, відчайдушно борючись з вітряними млинами? Чи не вигідні «вороги українського» його захисникам? І чи не набуває ця тема відверто політичного окрасу?

Крім того, у контексті ситуації, що склалася, деякі публічні особи піднімають питання інтелектуальної сегрегації. (Сегрегація – різновид дискримінації, який полягає у фактичному чи юридичному відокремленні в межах одного суспільства тих суспільних груп, які вирізняються за певними ознаками, та подальшому законодавчому обмеженні їхніх прав).

Отож, чи дійсно Абдулліна – ворог усього українського, як її змальовують, кому вигідно боротися з українофобами та як реагувати на «паніних», «ургантів» та «абдулліних» - ми питали у лідерів громадської думки.

 

Владислав Савенок

журналіст і літератор

9фото Валерія Шайгородськогофото Валерія ШайгородськогоКатерина Абдулліна просто відома невихована особистість, незважаючи на те, що працює у сфері української культури - солісткою Національної опери.

Мати голос, красиво співати, це не означає бути вихованою чи культурною людиною. Вона, як багато хто у нашому суспільстві, не доріс до розуміння, що культура - це духовне поняття, яке включає не лише знання нот, творів, а й повагу до інших людей та культур.

Вона до цього часу, як на мене, не змінила своїх поглядів. Думаю, лише усвідомила, що не можна, живучи в цивілізованій країні, називати школи не тільки корінної, а будь-якої національності «бидлячими».

Об'єктивно вона помиляться, адже школи не можуть бути слабшими за національною ознакою. Вони можуть бути слабшими за професійними знаннями, навичками і творчими підходами вчителів. Тобто людина, яка зробила висновок про «блидлячість» шкіл, просто обмежена, тобто нездатна логічно мислити, нерозумна.

Вчинок Абдулліної – це явище не політичне, а швидше моральне. А коли ти вчиняєш аморальний вчинок по відношенню до народу і його культури, то логічним кроком було б дистанціюватися від них. Можливо в іншій країні.

Якщо ж Абдулліна вибачилась та зрозуміла, що була неправа, то природнім було б зробити кроки і вчинки назустріч українській культурі і школам.

Що ж до вчинків осіб, які облили солістку Національної опери майонезом, то це уже не з розряду культури, а підпадає під дію Кримінального чи Адміністративного Кодексів.

Дмитро Крикун

директор по стратегіям Ком­па­нія со­ці­аль­них ко­му­ні­ка­цій «PR-HOUSE»

Що­до ви­слов­лю­вань та си­туа­ції за­га­лом. Па­ні Аб­ду­ллі­на – не є лі­де­ром гро­мад­ської дум­ки, во­на ско­рі­ше в цьому сен­сі пли­ве за те­чі­єю. 7фото з особистого архівуфото з особистого архівуПринаймні, за­раз в Ук­ра­ї­ні, в тих ко­лах які іс­ну­ють, во­на ста­вить­ся до Ук­ра­ї­ни, мо­ви, усьо­го ук­ра­їн­сь­ко­го як за­вгод­но, од­нак не як до сво­го. Са­ме сво­ї­ми ви­слов­лю­ван­ня­ми па­ні Аб­ду­ллі­на і по­ка­за­ла не­об­хід­ність вив­чен­ня ук­ра­їн­ської мо­ви, збе­ре­жен­ня ук­ра­їн­ських тра­ди­цій. Па­ні Аб­ду­ллі­ній я б ско­рі­ше пос­пів­чу­вав. За­мість то­го, щоб бу­ти лі­де­ром, чо­го ми і че­кає­мо від лю­дей куль­ту­ри, со­лі­ст­ка пли­ве за те­чією за­галь­ною. Ті­єю те­чі­єю, яка вва­жає, що ук­ра­їн­ське не­ці­ка­ве, неваж­ли­ве, не є мод­ним, су­час­ним та про­гре­сив­ним. На­ра­зі я ба­чу спро­би дея­ких кіл, зде­біль­шо­го про­ро­сій­ських або ан­ти­ук­ра­їн­ських, ви­ко­ри­ста­ти па­ні Аб­ду­ллі­ну в сво­їх ін­те­ре­сах. Я не ду­маю, що в цьо­му є сер­йоз­на пер­спек­ти­ва як для них са­мих, так і для ге­ро­ї­ні по­дій. З неї не зроб­лять по­лі­тич­но­го лі­де­ра, во­на не очо­лить рух чи зна­ме­на за яким хтось пі­де. Ско­рі­ше за все си­туа­тив­на по­мил­ка лю­ди­ни, яка, на жаль, здо­бу­ла чи­ма­лий роз­го­лос в ук­ра­їн­сь­ко­му сус­піль­ст­ві.

Сто­сов­но ін­те­лек­ту­аль­ної сег­ре­га­ції, то я пе­ре­ко­на­ний, що в Ук­ра­ї­ні во­на від­сут­ня. Чи до­б­ре це, чи по­га­но, од­нак Ук­ра­ї­на не має елі­ти як та­кої. Від­по­від­но, не мо­же бу­ти дис­ку­сії про те, що хтось зве­ли­чу­є­ть­ся. Це не пи­тан­ня сег­ре­га­ції, це пи­тан­ня куль­тур­но­сті, не­вмін­ня по­ва­жа­ти та то­ле­ру­ва­ти дум­ку ін­ших лю­дей.

 Дмит­ро Кор­чин­ський

лідер ВО»Свобода»

15Абдулліна потрапила під гарячу руку, хоча цілком заслуговує на обструкцію. Українці мають вчитися у наших братів євреїв не пробачати образ. Абдулліна - звичайна москалька, яка здатна поважати лише тих кого боїться. Політики в цьому скандалі нема, є лише пробудження правильних рефлексів. В Україні потроху розгортається національно-визвольна боротьба проти агресивних сусідів та місцевих колаборантів. Тому потерпілі ще будуть.

Сергій Дзюба

пись­мен­ник, пре­зи­дент ГО «Чер­ні­гів­ський ін­те­лек­ту­аль­ний центр»

10фото з особистого архівуфото з особистого архівуНаціональне питання - дуже делікатне. Практично всі нинішні війни відбуваються на на­ціо­наль­но­му та ре­лі­гій­но­му ґрун­ті. Скажімо, витоки кривавого протистояння в Боснії і Герцеговині й Косово - у далекому минулому, коли лідер югославських комуністів Йосип Броз Тіто масово приймав біженців з Албанії. В Німеччині, Франції, скандинавських країнах є серйозні проблеми із мусульманським населенням - громадянами цих держав... Тобто всі ми (людство) сьогодні перебуваємо на бочці з порохом, і навіть одне необережне слово може спричинити збройний конфлікт, який завершиться війною, розрухою та концтаборами. Це - не перебільшення. Я свого часу мешкав разом зі студентами з Югославії: сербами, хорватами, боснійцями, албанцями, македонцями, чорногорцями, словенцями... Усі вони тоді прекрасно дружили, і якби хтось сказав їм, що незабаром квітучі землі Боснії і Косово спливатимуть кров'ю невинних мирних жителів, зокрема, тисяч дітей, цьому просто ніхто б не повірив. Наразі пані Абдуліна вчинила, м'яко кажучи, некоректно. Можливо, сталася просто обмовка, як вона тепер пояснює. Однак це ще раз наочно демонструє, що проблема є, причому дуже гостра. Тому не треба розхитувати вутлий човен, який і так ледве тримається на воді. Наскільки я знаю, Абдулліна вибачилася. Що ж, хай це їй буде наукою.

 Геннадій Максак

Президент Поліського фонду міжнародних і регіональних досліджень

Відверто кажучи, не мав ні особливого бажання, ні інтересу розбиратися з цим випадком детально. Тому можу робити свої висновки з того шуму, що заполонив медіапростір. Перше враження, звичайно, негативне. Власне так і спрямовані були інформаційні описи. Якщо розкладати ситуацію на частини для аналізу, то можна виділити декілька зрізів. Перше, відповідальність публічних людей за свої вчинки і висловлювання. Вже стає звичайною практикою, коли людям, які мають статус публічних осіб чи просто відомим назагал, закидаються порушення певних моральних норм з вимаганням сатисфакції того чи іншого роду. Тут все зрозуміло. Солістка Національної опери України, хоч і не голова уряду, але має все ж таки «фільтрувати» свої висловлювання, навіть приватного характеру, оскільки завжди знайдуться бажаючі ретранслювати думку не з позицій особистостого світогляду чи емоційного стану, а з позицій статусу. Думаю, цей урок вона добре засвоїла, навіть занадто.

12фото з особистого архівуфото з особистого архівуДруге, на що хочеться звернути увагу, це реакція у реальному та віртуальному просторі на подію. Неадекватна реакція. Є такий афоризм: «Не потрібно вбачати злий умисел там, де це може бути пояснено простою людською дурістю» (тут наводжу без прив'язки до осіб). Людина перепросила, зрозуміла вагу своєї бездумної поведінки. Але заяви керівництва опери і її колег, що вони не можуть працювати з нею в одному колективі, крім усмішки нічого не викликають. Що, вона стала профнепридатною? Чи культурна цнотливість колективу може зіпсуватись від перебування пані А. в радіусі досяжності? Свідомі люди ніколи не переноситимуть негатив з особи на інституцію чи колектив в подібних випадках. Чи, може, дійсно є чого побоюватись? Від таких заяв любов до жерців української опери не зросла. Толерантність і терпимість до проявів слабкості завжди були чеснотами вищого ґатунку, не всім доступними. На жаль.

Третім моментом, який привертає погляд, є все більше вплетіння соціальних мереж в життя громадян, як каналу «достовірної» інформації. Задумані як форми приватного спілкування та обміну інформацією між друзями, сторінки почали використовуватись як інструмент впливу на формування громадської думки. Цитати, фотографії з мереж часто-густо самі по собі стають інформаційним приводом, в більшості негативного характеру, де посадовці, політики постають в образі моральних «фріків». Можна по-різному оцінювати це соціальне явище, але воно є і не зникне найближчим часом. Важливо щоби при появі таких сенсаційних матеріалів вистачало розуму відрізняти спроби викриття неправедної поведінки публічних осіб від прихованих спроб маніпулювання суспільними настроями. Адже саме маніпулювання є явищем також далеким від принципів моральності. Насамкінець, можу зазначити, що українська ідентичність складається з багатьох складових, де любов до рідної мови та носіння вишиванки не є домінуючими маркерами. Давно настав час відійти від параноїдального пошуку «ворогів» і спрямувати енергію на реалізацію конкретних проектів творення України та українців на основі духовних цінностей.

Маркіян Желяк

голова правління Асоціації «Центр Європейської Співпраці»

14Про скандал з пані Аб­­д­у­­лліною я діз­нав­ся зі ЗМІ. Не маю об'єктивних під­став, щоб в пов­ній мі­рі оці­ни­ти: чи акка­унт дійс­но був зла­ма­ний, чи спі­вач­ка просто зро­би­ла те, у чо­му зви­ну­ва­чу­є­ть­ся. Мо­жу, на­то­мість, з пов­ною впевненістю ствер­джу­ва­ти, що будь-яке об­раз­ли­ве фор­му­лю­ван­ня що­до будь-яко­го на­ро­ду до­сить од­но­знач­но і не­га­тив­но ок­рес­лює йо­го ав­то­ра. І як­що ми го­во­ри­ли б про непублічного гро­ма­дя­ни­на, і як­що йде­ть­ся про осо­бу пуб­ліч­ну. Тіль­ки у ви­пад­ку ос­тан­ньої – від­по­ві­даль­ність на­ба­га­то біль­ша. То­му що ста­тус пуб­ліч­но­сті – це ба­га­то­крат­ні біль­ші мож­ли­во­сті, по­єд­на­ні в ба­га­то­крат­ну від­по­ві­даль­ність. Пі­кант­ні об­го­во­рен­ня спра­ви до­да­ють ще два ас­пек­ти: ми го­во­ри­мо про не про­сто пуб­ліч­ну осо­бу, а й про пред­став­ни­ка куль­ту­ри. Фор­му­лю­ван­ня, у яко­му зви­ну­ва­чу­ють спі­вач­ку, як­що во­но дійс­но бу­ло вжи­те, бу­ло ад­ре­со­ва­не на­ро­ду. Са­ме то­му си­туа­ція по­тен­цій­но ще біль­ше не­га­тив­на. Я осо­би­сто мо­жу по­ба­жа­ти спі­вач­ці, щоб це все вия­ви­ло­ся, все та­ки, зла­мом та ін­си­нуа­ці­єю. То­му що в ін­шо­му ра­зі – ну як з та­ким жи­ти, ди­ви­ти­ся лю­дям в очі? Усім і со­бі осо­би­сто ба­жаю ос­мис­лен­ня, не­бай­ду­жо­сті та доб­ро­зич­ли­во­сті. До сво­го на­ро­ду, до ін­ших і до ближ­ньо­го.

Юрій Романенко

журналіст, «Хвиля»

Все клюнули на слово «русский» и «мова», но не клюнули на суть. Абдуллина сказала то, что существует реально, то есть назвала вещи своими именами. Она говорит как представитель сословного общества, как представитель своего сословия и передает те разговоры, которые ходят внутри сословия.

11Дело не в украинском или русском языке. Представьте, что изменилось бы, если бы вместо «великого русского языка», она написала «о великом английском языке» и «быдлячьей мове». Патриотам было бы легче?

Но дело не в этом. Дело именно в прогрессирующей сегрегации. Абдуллина абсолютно права в том, что язык правящих сословий и язык низших отличается. Наверное, кому-то это обидно. Но для того, чтобы убедиться, что все так и есть достаточно сходить в простую школу на родительское собрание. Дабы послушать, как говорят родители, их дети и, внимание, как говорят учителя. Все они говорят на суржике.

Странно, почему должно быть по-другому? Правильная речь, правильная осанка, волевые качества не нужны прислуге, которую готовят наши школы.

С детства они фаршируют «знаниями» плывущую по волнам жизни малограмотную амебу, которая на выходе получает ярлычок статуса и далее говорит на языке своего статуса.

Обратите внимание на речь молодежи в программе "Вагітна в 16". Или ей подобных. Обратите не только на язык, но на сам образ мысли, как люди себя мыслят в мире, как они общаются с другими людьми. В массе своей мы видим примитивные, крайне безответственные существа, не способные проследить причинно-следственные связи, потому обреченные барахтаться в последствиях необдуманных поступков. И как они могут поступить иначе? Ведь их не учат мыслить и просчитывать свои действия, их просто не учат в принципе. Даже за деньги.

Зато учат «любить Батьківщину» различные полуразложившиеся личности, как в нашей школе, которые просто получают ставку между стаканом и стаканом. Школа сегодня это эклектический набор остатков образования,инструментов контроля над детьми и перераспределения денежных потоков внутри деградирующего сословия учителей, вмонтированных в иерархическую структуру сословного государства и служащих ему (вспоминаем акцию под Киевсоветом)

Так почему дети должны разговаривать как-то иначе? Почему в принципе должно быть иначе? (www.hvylya.org).

Оцініть матеріал!
(3 голосів)
Опубліковано в Топ-коментар

Залиште ваші коментарі

Коментувати пост як гість

0 Характер обмежень
Ваш текст має бути більше, ніж 10 символів
  • Коментарі не знайдено

Чи потрібне чернігівцям нове Положення про проведення громадських слухань?

Чи потрібне чернігівцям нове Положення про проведення громадських слухань?

Так. Дійсне Положення містить багато протиріч. - 77.8%
Ні. Існують більш важливі проблеми, вирішенням яких має займатися місцева влада. - 22.2%

Всього голосів: 9
Голосування для цього опитування закінчилось в: 05 жовт. 2013 - 15:20

Популярні блогери

Ми в інтернеті